Поради дитячого психолога Світлани Ройз

Вік молодших школярів – вік загостреної чутливості. Перехід від дитсадкового милування, відчуття своєї унікальності до шкільної відповідальності та критики – складний для багатьох дітей. 

Перший клас школи, як мінімум, є адаптаційним, перехідним на фізіологічному, емоційному, інтелектуальному та соціальному рівнях розвитку дитини. Під час будь-якого адаптаційного процесу для дитини важливим є ресурс, підтримка і авторитет «ведення», адже дитина дуже чутлива та уважна до того, хто стає для неї опорою. 

Перший Учитель є шкільним «психологічним коконом», який може допомогти зміцнити, проявитися і розкритися потенціалу дитини. Важливо,  щоб перший учитель давав приклад авторитетності (поваги, усвідомлення свого місця, емоційної компетентності та зрілості), а не авторитарності (тиску, емоційної оцінки та нав`язування правил).

Я часто на семінарах нагадую легенду про Мікеланджело і його дивовижну скульптуру Давида: на околицях Флоренції знайшли брилу мармуру, її пропонували різним скульпторам, але вони відмовлялись брати її до роботи, бо на брилі була тріщина. Тільки Мікеланджело взявся за неї. І власне з неї з`явився Давид. Коли скульптора запитали, як йому вдалося створити такий шедевр, він відповів: «Я відсік усе зайве».

У кожному з нас, у кожній нашій дитині є всередині цей «досконалий потенціал». Він часто ховається ЗА тим, що ми вважаємо «зайвим». Власне на цьому потенціалі  важливо робити акцент у розвитку і вихованні. Коли ми дивимося на людину будь-якого віку, часто звертаємо увагу саме на його «розколини», «шерехатість», «вибоїни», забуваючи про те, що за всіма цими прошарками знаходиться його істинний вищий потенціал. Можливо, наша задача – батьків, учителів, психологів – допомогти дитині зберегти контакт з його потенціалом і допомогти зняти ті прошарки, які вже  з`явилися – оцінки, переконання тощо, які від нього відділяють. 

Коли ми робимо акцент на помилках – акцентуємо увагу на цих «розколинах». Коли ми звертаємо увагу на успіхи, на реальні досягнення, на те, що в дитині або в дорослій людині є цілісним – ми зміцнюємо контакт з потенціалом.
Чому важливо обережно використовувати червону ручку (як і будь-який жорсткий вияв критики)?

    Зошит, малюнок, будь-який авторський витвір – це продовження внутрішньої території, внутрішнього простору дитини. Тому те, що туди привноситься «ззовні» (правки, пов’язані з діями або оцінка старанності), часто сприймається не логічно, а емоційно, іноді як вторгнення на внутрішню територію – і переноситься на самовідчуття, на ставлення до себе самого.
    У дітей розвивається схильність до так званої «шкільної тривожності» – страху зробити будь-яку помилку. Чим більше вчитель, батьки, сама дитина фіксуються на помилках (а не на тому, що важливо закріпити у знаннях або на тому, що вже в неї виходить), тим більшим стає страх припуститись нової помилки. У такі моменти відключається неокортекс дитини й активується рептильна частина мозку, відповідальна за реакцію на стрес (її називають «бій-біжи-замри»), – а не за сприймання нової інформації. Будь-який розвиток відбувається тільки за умови відчуття безпеки і спокою.
    Дитині важливо отримувати досвід, тому помилятися – МОЖНА! Ці знання сприяють розвитку особистості та розширенню меж її потенціалу. Залежно від психотипу діти по-різному поводяться: одна дитина може боятися припуститись помилки – і це призведе до невротичної напруги; інша з часом, щоб уникнути надмірної напруги, – припинить звертати увагу на помилки.
    Те, на що звертається більше уваги, активніше проявляється і несвідомо використовується. Часто діти несвідомо починають привертати до себе увагу саме «неуспішністю».
    Кожній дитині (і дорослому) під час засвоєння нового важливо мати опору, ресурс, від якого можна відштовхуватися. Ця опора – успіх, дещо вже засвоєне, те, що вже виходить.
    Червоний колір сприймається як сигнал світлофору «СТОП», як обмеження і вияв авторитарності. Дитині часто складно перейти до нової дії після того, як вона побачить у зошиті червоне обмеження – оцінку. Продуктивніше використовувати два кольори ручки – червоний і зелений. Зеленим підкреслювати або виділяти те, що зроблено ідеально, червоним те, на що треба звернути увагу. Важливо, щоб зелених позначок було приблизно вдвічі більше, ніж червоних.

Діти дуже адаптивні, вони звикають до будь-якої запропонованої системи. Багато поколінь школярів виросло і стало професіоналами. Питання в тому, наскільки вони залишились у контакті зі своїм потенціалом, наскільки радісними і підтримуючими залишились їхні шкільні спогади. Шкільний час – це велика частина життя дитини, наскільки високою є її самооцінка, наскільки вона сприймає себе успішною та щасливою.
Діти 6-9 років (насправді, діти будь-якого віку, але діти цієї вікової категорії – особливо) мають потребу (окрім базових – безпеки, любові, розвитку):

    У відчутті належності до сім`ї, класу, групи. На питання, які турбують дитину, важливо відповідати, ініціативу – підтримувати, успіхи і починання заохочувати.
    У підтримці, бо коли не отримують схвалення або стикаються з поразкою, часто відступають. Всілякі схвалення підтримують самооцінку, стають платформою для подальшого зростання. Але важливо, щоб ми звертали увагу на реальні досягнення, робили акцент на тому, що дитина сама доклала зусиль та отримала задоволення від процесу – і саме тому результат вийшов чудовий. Важливо відчувати різницю між похвалою та підтримкою. Похвала – оціночна, у ній часто звучать слова "гарний/кращий", а підтримка робить акцент на зусиллях дитини. Від похвали діти починають залежати – а підтримка додає їм упевненості та сил, вона важлива і приємна, але не викликає залежності.
    У спокійному будуванні кордонів, чіткому визначенні правил, зупинці агресії, захисті від тролінгу, проясненні ситуації.
    У безпеці – фізичній, емоційній, кордонів особистості.
    У контакті з авторитетом. Дитині цієї вікової категорії потрібен (окрім батьків) дорослий друг-наставник, тьютор. Але важливо пам`ятати, що якщо такий контакт раптово переривається або змінюється тональність, у дитини виникає відчуття, що її зрадили.
    У довірі. Якщо дитина раптом в особистому контакті ділиться приватною інформацією, важливо дякувати за довіру і зберігати етику довіри.
    У контролі. Якщо завдання є, його потрібно перевірити. Якщо правило встановлено, за його виконанням треба стежити.
    У неупередженості. Поганих дітей не буває – є діти, яким погано.
    У грі, можливості грати. Це – можливість зберегти контакт з творчим потенціалом.
За матеріалами сайту https://mon.gov.ua/

 


Поради психолога батькам


ПАМ’ЯТКИ ДЛЯ БАТЬКІВ
Пам'ятка 1.«Що треба пам'ятати батькам дитини, яка зростає»
1. Дитина формується під впливом того оточення, в якому зростає.
2. Дитина, що зростає в оточенні критики, навчається засуджувати.
3. Дитина, що зростає в оточенні ворожості, стане агресивною.
4. Дитина, що зростає в страху, буде всього боятися.
5. Дитина, що зростає в оточенні жалості, навчиться співчувати самій собі.
6. Дитина, що зростає в оточенні глузувань, стане сором'язливою і боязкою.
7. Дитина, що зростає в атмосфері заздрості, заздритиме.
8. Дитина, що зростає в оточенні заохочення, навчиться бути впевненою у собі.
9. Дитина, що зростає в атмосфері терпимості, навчиться бути терплячою.
10. Дитина, що зростає в атмосфері любові, навчиться любити.
11. Дитина, що зростає в оточенні схвалення, навчиться подобатися самій собі.
12. Дитина, що зростає в атмосфері визнання, навчиться бути цілеспрямованою.
13. Дитина, що зростає в атмосфері великодушності, буде щедрою.
14. Дитина, що зростає в оточенні чесності та справедливості, навчиться бути правдивою і справедливою.
 

Пам'ятка 2. «Як ви виховуєте своїх дітей?»
· Приблизно всі хочуть бути гордими за свою дитину. Успіхом у цьому може стати внутрішня гармонія кожного з батьків і мир між ними.
· Якщо ви хочете навчити чомусь вашу дитину, навчіться спочатку самі.
· Якщо ви, наприклад, не вмієте керувати власними емоціями, то вам буде важко навчити цьому дитину.
· Пригадайте, якою ви були дитиною і як вас виховували ваші батьки. Якщо ви задоволені тим, як вас виховували ваші батьки, як ви ставились одне до одного, ви можете за приклад взяти ці стосунки, плануючи життя у власній сім'ї. Ви будете робити так, як ваші батьки, але при цьому у вас залишається можливість багато проблем вирішувати на власний розсуд.
· Якщо вам не подобалось, як вас виховували батьки, то зробіть все, щоб такого у вашій сім'ї не повторилося. Ви вже будете знати, що не треба робити.
· Але треба обдумати, що саме ви будете робити по-іншому. Тут у вас немає прикладів і ви повинні самі вирішувати. Але головне — це знати, що найважливіше в житті — інтереси дитини, любов і турбота.


Пам'ятка 3. «Сімейні заборони та секрети»

У спілкуванні між батьками і дітьми виникають теми, яких батьки бояться. В результаті цього з'являються заборони на обговорення тієї чи іншої теми. А дорослі виправдовують себе байками «захистити дітей від непотрібного, складного дорослого життя», говорячи їм: «Ти ще маленький». У дитини тоді формується відчуття, що при досягненні певного віку двері в доросле життя відкриваються автоматично і всі знання про це прийдуть самі. Існує великий розрив між тим, що повинна робити дитина, і тим, що вона вже робить. Необхідно вчити дітей знаходити зв'язки через ці розриви, знаходити можливість подолання труднощів. Сімейні заборони поширюються і на сімейні секрети, їх сором'язливо приховують і тримають у таємниці від дітей. Секрети обумовлюються правилом, що батьки не можуть робити нічого поганого; тільки «ви, діти, завжди погано себе поводите». Завжди, як тільки ви починаєте нервувати, згадайте, що дитина погано поводиться — зупиніться і подумайте: чи не приховуєте ви від своєї дитини гріхи вашої молодості. Поведінка дитини не повторює поведінку батьків, але може бути дуже на неї схожа, необхідно, щоб батьки звільнили свої старі гріхи, не соромились їх і не ховали від дитини. Багато секретів батьків і в їх особистому житті. Батьки вважають, що їх дитина сліпа, нічого не розповідаючи їй. Необхідно тільки знайти правильний підхід — розповісти все дитині. Якщо вам важко, зверніться до психолога, педагогів, інших людей, яким ви довіряєте.
 

Пам'ятка 4. «Покарання. Подумай, навіщо?»
Запам'ятайте сім правил:
1. Покарання не повинно шкодити здоров'ю — ні фізичному, ні психічному (воно має бути корисним).
2. Якщо є сумніви (карати чи не карати) — не карайте (ніяких покарань «про всяк випадок»).
3. За один раз — одне покарання. Навіть якщо вчинків скоєно багато, покарання може бути суворе, але одне за все одразу. Покарання — не за рахунок любові. Ні в якому разі не забирайте подарунки на знак покарання.
4. Пам'ятайте про час давності правопорушення. Якщо ви з'ясували, що вчинок скоєно давно, краще не карайте.
5. Покараний — прощений. Сторінка перегорнулася, не згадуйте про це. Не заважайте починати життя спочатку.
6. Покарання — але без приниження. Якщо дитина відчує перевагу вашої сили над її слабкістю, і вважає, що ви несправедливі — покарання подіє у зворотньому напрямку.

7. Дитина не повинна боятися покарання.

 
Пам'ятка 5. «Як не потрібно карати і сварити»
Не можна карати і сварити:
· якщо дитина хвора;
· якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;
· якщо дитина їсть;
· після сну;
· перед сном;
· під час гри;
· під час виконання завдання;
· одразу після фізичної або душевної травми (бійка, погана оцінка, падіння), необхідно перечекати, поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно втішати дитину);
· якщо дитина не справляється зі страхом, лінню, рухливістю, роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається подолати його;
· в усіх випадках, коли у дитини щось не виходить;
· якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;
· якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані.
 

Пам'ятка 6. «Як не потрібно хвалити»
1. Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.
2. Не можна хвалити за те, що досягнуте не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).
3. Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів — немає за що хвалити.
4. Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється, треба її знати.
5. Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день.


 

Як батькам навчити дитину просити вибачення

 

 


ТОП-30 порад батькам школярів молодших класів

1. Любіть дитину, частіше обіймайте її.
2. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Знаходьте радість у спілкуванні. Цікавтеся справами та проблемами дитини.
3. Розвивайте дитину: заохочуйте до малювання, розфарбовування, вирізання, наклеювання, ліплення. Обов’язково привчайте дитину до звички читати книжки щодня.
4. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії містом.
5. Надавайте перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не розкішному одягу.
6. Обмежте перегляд телепередач, ігри на комп’ютері до 30 хв.
7. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички і любов до праці.
8. Не робіть із дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом сім’ї зі своїми правами й обов’язками.
9. Пам’ятайте, що кожна дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на свою власну думку.
10. Вранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, не вживайте образливих слів.
11. Не підганяйте дитину, розрахувати час – це ваш обов’язок, якщо ж ви з цим не впорались – провини дитини в цьому немає.
12. Не відправляйте дитину до школи без сніданку: у школі вона витрачає сили.
13. Проводжаючи дитину до школи, побажайте їй успіхів.
14. Забудьте фразу: «Що ти сьогодні отримала?». Зустрічайте дитину спокійно, не ставте тисячу запитань, дайте їй розслабитися.
15. Якщо дитина замкнулася, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді все сама розкаже.
16. Зауваження вчителя вислуховуйте не в присутності дитини. Вислухавши, не влаштовуйте сварки. Говоріть із дитиною спокійно.
17. Після школи дитина повинна 2-3 години відпочити. Найоптимальніший час для виконання завдань – з 15 до 17 години.
18. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 30-40 хв. треба відпочивати 5-15 хв. залежно від віку дитини. Першокласникам потрібно кожні 15-20 хв. робити перерви на 10-15 хв.
19. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, дайте їй попрацювати самостійно. А коли буде потрібна ваша допомога, то без крику, зі словами «не хвилюйся», «ти все вмієш», «поміркуймо разом», «згадай, як пояснював учитель», допоможіть дитині.
20. При спілкуванні з дитиною не вживайте умовностей: «Якщо ти будеш добре вчитися, то…»
21. Протягом дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.
22. У сім’ї має бути єдина тактика спілкування дорослих із дитиною.
23. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини.
24. Знайте, що діти люблять казки, цікаві історії, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Приділіть дитині 10-15 хв. перед сном.
25. Підтримуйте дитину. Ваша щира зацікавленість у її шкільних справах і турботах, серйозне ставлення до її досягнень і можливих труднощів допоможуть дитині розвиватися.
26. Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрічається в школі. Поясніть їх необхідність.
27. Дитина ходить до школи, щоб вчитися, але їй може щось не вдаватися, це природно. Дитина має право на помилку.
28. Складіть разом із дитиною розпорядок дня, стежте за його дотриманням.
29. Підтримуйте дитину в її бажанні досягти успіху. У кожній роботі обов’язково знайдіть, за що можна її похвалити. І не просто хваліть, а розкажіть, що саме вона зробила добре.
30. Навчання – це нелегка і відповідальна праця. Школа – це важливо, але це не привід позбавляти дитину різноманіття, радості, гри…

За матеріалами ЗМІ

Investigationes
CHARLES S. ANDREWS
3139 Brownton Road
Long Community, MS 38915



+7 495 287-42-34 info@ucoz.com
Mirum
sample map